Я навчалася в школі — інтернат і дуже жалкую, що товариство відмовляється від них. У мене найкращі спогади. Батьки у мене були хороші, але батько був інвалідом . Так я потрапила в інтернат. На канікули нас відпускали додому у кого були батьки. А в кого не було батьків, їхали в піонерський табір. Ніхто нас не ображав . Ми займалися спортом, працювали , була сила-силенна гуртків. Після навчального року їздили в інші міста на екскурсії, ходили в походи. Були дискотеки, ходили в кіно. Після обіду була самопідготовка уроків. На ній був присутній вихователь. Слабким учням допомагав. Ми кожен день вчили уроки. Після школи майже весь клас вступив у вищі навчальні заклади.
У більшості своїй це заробіток! Одиниці людей, які мріють про велику сім’ю, про прийомних дітей, багато хто просто наживаються на цьому. В моєму місті був випадок, коли жінка взяла під опіку свою далеку родичку, маленьку дівчинку 6-ти років. А через півроку вона від неї відмовилася. Зате погасила свої борги…
Людська душа-темний ліс, але заради заробітку сімейні будинки не повинні створюватися. Природно, що гроші повинні виплачуватися, але основна їх частина повинна йти саме на дітей, на їх навчання, виховання, щоб вони не вважали себе знедоленими. Хотілося б вірити, що всі, хто створює сімейні будинки діють саме з почуття жалю до покинутим дітям і виростять їх нормальними членами нашого суспільства.
Хтось, напевно, дійсно дуже любить дітей і хоче велику , міцну сім’ю. Низький уклін таким людям. А хто-то , дійсно, «робить» на цьому гроші і експлуатує бідних діточок. Це просто нелюдяно — на чужих стражданнях створювати свій «капітал». Кожен раз, коли чую про таких сімейних будинках, так хочеться вірити, що їхні творці, все-таки чесні, добрі і чуйні люди!
Я навчалася в школі — інтернат і дуже жалкую, що товариство відмовляється від них. У мене найкращі спогади. Батьки у мене були хороші, але батько був інвалідом . Так я потрапила в інтернат. На канікули нас відпускали додому у кого були батьки. А в кого не було батьків, їхали в піонерський табір. Ніхто нас не ображав . Ми займалися спортом, працювали , була сила-силенна гуртків. Після навчального року їздили в інші міста на екскурсії, ходили в походи. Були дискотеки, ходили в кіно. Після обіду була самопідготовка уроків. На ній був присутній вихователь. Слабким учням допомагав. Ми кожен день вчили уроки. Після школи майже весь клас вступив у вищі навчальні заклади.
У більшості своїй це заробіток! Одиниці людей, які мріють про велику сім’ю, про прийомних дітей, багато хто просто наживаються на цьому. В моєму місті був випадок, коли жінка взяла під опіку свою далеку родичку, маленьку дівчинку 6-ти років. А через півроку вона від неї відмовилася. Зате погасила свої борги…
Людська душа-темний ліс, але заради заробітку сімейні будинки не повинні створюватися. Природно, що гроші повинні виплачуватися, але основна їх частина повинна йти саме на дітей, на їх навчання, виховання, щоб вони не вважали себе знедоленими. Хотілося б вірити, що всі, хто створює сімейні будинки діють саме з почуття жалю до покинутим дітям і виростять їх нормальними членами нашого суспільства.
Хтось, напевно, дійсно дуже любить дітей і хоче велику , міцну сім’ю. Низький уклін таким людям. А хто-то , дійсно, «робить» на цьому гроші і експлуатує бідних діточок. Це просто нелюдяно — на чужих стражданнях створювати свій «капітал». Кожен раз, коли чую про таких сімейних будинках, так хочеться вірити, що їхні творці, все-таки чесні, добрі і чуйні люди!