Дуже багато хто скаже,
що є «типово чоловічі» і «типово жіночі» професії,
і так склалося історично.
Однак за поділом людей за родом занять «ХОВАЄТЬСЯ» те, як влаштовано наше суспільство,
у якому з допомогою «підлоги» назв професій йдеться, ким можна і ким можна бути чоловікові і жінці.
..
А як Ви думаєте?
Відповідей: 2
В особливостях іменування людей за професіями все ж таки «винен», на мій погляд, мова. Мова розвивається в часі, але цей процес повільний, його простим оком не охопиш. Слова, що позначають професії, виникли давно, коли професійну діяльність вели чоловіки, а доля жінок був побут, робота по дому і в полі (для бідних), розважально-світська діяльність (для багатих), допомога церкви. Пам’ятайте: «Kinder. Kuche. Kirche». В кінці 19 століття соціальна ситуація стала змінюватися, а мовна з даного питання немає. Стали використовувати суфікси, які вказують на жіночий підлогу, однак ці суфікси найчастіше мають оцінне значення, тому слова «лікарка», «лікарка», «лікарка» сприймаються носіями мови як часто зневажливі, кілька презирливі. Мова по-іншому вирішив проблему, він підійшов до слів, які іменують осіб за професією, як до слів спільного роду, у яких можна визначити особа з контексту, наприклад: лікар поставила діагноз, перукар висвітлила волосся. Слова спільного роду адже однаково ставляться до осіб різної статі, порівняйте: ябеда Вова і плакса Лена.
Ми ще не говоримо — инженериха..))) На мій погляд це закріпилося саме історично. Звичайно в сучасному суспільстві жінка може отримати практично будь-яку професію. У давнину ж, в середні століття, взагалі напевно ст. до кінця 19-го — початку 20-го хіба були жінки — лікарі, або фізики, або інженери, хіміки? Для того часу це був нонсенс. Ось і закріпилися та так і залишилися укорінені у свідомості найменування, коли жінка, але лікар,фізик, хімік, пілот і т. д саме в чоловічому роді.
PS: не бачу в цьому нічого страшного і дискриминирующего і необхідність «мудренизировать» назви..)